ОСТАП ПРИТУЛА. ІНТЕРВ’Ю-ЗНАЙОМСТВО

У свої 20 років він встиг пограти в Українській Прем’єр-лізі, понизитись з львівськими «Карпатами» до Другої ліги та повернутись в еліту українського футболу, перейшовши в «Рух». У відвертому інтерв’ю клубному медіацентру Остап Притула розповів про свої перші кроки у футболі, захоплення молодим Фернандо Торресом та високу конкуренцію у таборі «жовто-чорних». Знайомимось ближче з перспективним «рухівцем» Остапом Притулою.

 

 

– Остапе, в неділю «Рух» зіграв з донецьким «Шахтарем». Які твої враження від цього поєдинку?

– Враження доволі неоднозначні. На мою думку, ми провели досить непоганий перший тайм, створили достатньо гольових моментів, проте вкотре нас підвела реалізація. Вважаю, що забивши ці моменти, спокійно могли б вивезти з Києва залікові бали. Крім того, на гру сильно вплинуло пенальті. До одинадцятиметрового ми старались відігратися, у нас були для цього можливості, але після другого голу стало набагато важче - як морально, так і фізично.

– Доволі цікавий факт: у цьому матчі ти виконав величезний обсяг бігової роботи, пробігши 13 кілометрів. Що для тебе означають настільки високі показники?

– У будь-якому матчі наша команда намагається високо пресингувати свого суперника. Це потрібно робити на максимальній швидкості, бути сконцентрованим. У випадку, якщо це не вдається – потрібно повертатись в оборону і відпрацьовувати позаду. Гадаю, такі бігові показники у мене виникли саме через такий стиль футболу, при якому ти в постійному русі, чиниш тиск на суперника. Індивідуальні показники це, звісно, добре, але набагато краще, коли твоя робота на футбольному полі позначається на табло і ти здобуваєш перемогу, а зробити це нам не вдалося.

– Матч проти «гірників» став для тебе другим в стартовому складі у офіційних поєдинках за «Рух», спершу ти зіграв тижнем раніше проти «Ворскли». Як гадаєш, який з цих двох поєдинків ти провів краще?

– І «Ворскла», і «Шахтар» – команди високого рівня. Проти таких колективів завжди цікаво грати і лише в таких матчах ти можеш перевірити свої сили на фоні сильного суперника, подивитись, на що ти здатен. Гадаю, у поєдинку проти «ворсклян» мені вдавалось частіше зустрічатися з м’ячем і брати участь в атаках, відчував себе більш розкуто. А от у зустрічі з донеччанами була дещо більша інтенсивність, вони дуже добре виходять з оборони. В принципі, ми знали, що буде важко, адже «Шахтар» – команда рівня Ліги чемпіонів. Для молодого футболіста завжди корисно грати проти таких сильних колективів.

 

 

– Як ти оціниш підготовку команди у Туреччині?

- Вважаю, що ми дуже добре підготувались. Виконали хорошу бігову роботу ще до початку збору, а вже за кордоном провели спаринги проти міцних європейських команд. Наша команда отримала хороший досвід. У поєдинках на турецькій землі ми зустрічались проти кардинально різних колективів. На зборах виконали великий об’єм роботи, тому, сподіваюсь, це все позитивно позначиться на результатах команди та на нашому турнірному становищі.

– А як оціниш свою гру? Ти став одним із найкращих бомбардирів, забивши тричі…

– Для мене на першому місці завжди стоять результати моєї команди, а вже коли команда перемагає, тоді можна говорити і про особисті досягнення. Не так важливо, скільки я забив голів чи віддав гольових передач, моя висока результативність – заслуга усієї команди. Не один я записав на свій рахунок велику кількість результативних дій, але для всіх нас результат «Руху» є найголовнішим, ми працюємо заради спільної мети.

– Наскільки складними були ці збори у порівнянні з іншими у твоїй кар’єрі?

– Цьогорічні турецькі збори були дуже непростими та інтенсивними. У порівнянні зі зборами у «Карпатах», це була зовсім інша підготовка. Особливо мене тішить те, що найбільша увага приділялась роботі з м’ячем, а не фізиці. Звісно, фізичні кондиції також надзвичайно важливі для футболістів, однак вміння контролювати гру та комбінувати ціниться у гравцеві найбільше. Та й футболістам найбільше подобається розвивати свої вміння у роботі з м’ячем.

 

 

– Звідки ти родом?

– Я львів’янин, усе своє життя прожив у цьому місті. А якщо точніше, то з Майорівки, вулиця Медової Печери. 

– Вже зараз тебе всі знають як перспективного гравця, а як ти вирішив пов’язати життя з футболом?

– Відразу так навіть і не згадаю. Якщо вже заглиблюватись у минуле, то мама мені розказувала, що я ще перед своїм народженням любив футбол (Сміється). Коли мама разом із татом переглядала якийсь матч, я ворушив ногами у її животі так, неначе б’ю по м’ячу. Тож у них не було ніяких сумнівів у тому, що я стану футболістом.

– А хто привів тебе у футбол?

– Батьки. Я дуже вдячний, що вони підтримали моє захоплення і не стали на заваді моєму бажанню, як це часто трапляється. Звісно, спершу вони це сприймали не більше, ніж розвагу, хотіли, щоб я просто займався спортом, розглядали футбольну секцію як певний гурток для мене. Однак пізніше, коли у мене почало непогано виходити на футбольному полі та мене почали хвалити тренери – батьки побачили, що це набагато більше, ніж просто захоплення, і з мене може вийти хороший футболіст.

– Розкажи трішки про своїх батьків. Чи мають вони якесь відношення до футболу?

– Ні, з футболом вони ніяк не пов’язані. Мій тато з професійним футболом нічого спільного не мав, тільки міг колись поганяти м’яча з друзями. Наскільки я пам’ятаю, він завжди стояв на воротах. Мама також до футболу нічого ніколи не мала, зате тепер вона найперша в курсі всіх новин, інтерв’ю та скандалів. Після того, як я почав грати у футбол, у ній прокинувся вболівальник (Сміється).

– За яку команду ти вболівав у дитинстві та хто був твоїм футбольним кумиром?

– Зараз важко згадати, але мені здається, що це був «Ліверпуль». Тоді я шаленів від гри іспанського нападника Фернандо Торреса. До речі, саме його футболка була моєю першою футбольною атрибутикою. Звісно, після переходу в «Челсі» він трішки зменшив оберти, однак я назавжди його запам’ятаю гольовою машиною з «Ліверпуля».

– У якій команді ти розпочав свій футбольний шлях?

– Свій футбольний шлях я розпочав у львівській «Покрові». Це була церковна команда. Моїм першим тренером став Андрій Смалюх. Пізніше він перейшов у якості гравця в «Карпати-2» і запросив мене з собою у структуру цього клубу. Там тоді не було набору в мою вікову категорію, і я тренувався зі старшими хлопцями. Вже за рік «Карпати» сформували групу з моїх однолітків, яку поповнив і я. 

 

 

– Коли ти вперше отримав виклик до одної з юнацьких збірних України і яка вікова категорія це була?

– Зараз непросто це згадати. Якщо я не помиляюсь, це був 10-ий клас і юнацька збірна України категорії U-16. Ми проводили збори на базі «УФК Карпати» і тоді на мене та мого одноклубника Любомира Степанчука звернули увагу тренери юнацької збірної. Нас запросили на турнір до Києва. Тоді я відчував своєрідну гордість за себе, що доріс до такого рівня. Намагався проявити себе якомога краще, проте на той момент були сильніші хлопці і я побачив, що мені ще зарано конкурувати на такому рівні. Надалі я не викликався до юнацьких збірних, тож можливості себе проявити не було.

– Після збірної U-16 ти так і не отримував виклику до молодіжної національної команди. Як гадаєш, чому?

– Гадаю, це пов’язано із тим, що на клубному рівні важко було себе проявити. Період моїх перших матчів на дорослому рівні припав на найважчі часи в «Карпатах». Команда безнадійно йшла на останньому місці, усі знали, що пониження в класі не за горами. В умовах, коли ти програєш кожен поєдинок, дуже важко показувати гру, яка приверне увагу тренерського штабу молодіжки. До того ж, є багато талановитих гравців мого покоління, тож конкуренція була великою.

– Чи ставиш собі за мету в майбутньому потрапити до збірної України?

– Звичайно, будь-який український футболіст прагне виходити на поле у синьо-жовтій футболці та захищати честь своєї країни. Я не виняток. Однак для цього потрібно важко працювати.

– Нещодавно італійський помічник Андрія Шевченка Андреа Малдера сказав, що потрапити у збірну, не граючи у хорошому європейському чемпіонаті, «Шахтарі» чи «Динамо», майже неможливо. Такі слова не розчаровують?

– Я би сказав, що такі висловлювання навпаки мотивують молодих футболістів рости до рівня команди єврокубків або грандів нашого футболу. Повторюсь, для того, щоб потрапити у національну збірну, потрібно постійно покращувати усі аспекти своєї гри, тяжко працювати, викладатись на тренуваннях і вже тоді ти неодмінно отримаєш свій шанс. Просто так можливість потрапити до лав головної команди країни тобі ніхто не дасть.

 

 

– У 2011-му ти потрапив до структури «Карпат» і віддав цьому клубу 9 років. Що можеш розповісти про той період?

– Можу лише подякувати клубу за проведені роки. Там мене виховали тим футболістом, яким я є зараз. Також хочу подякувати усім тренерам, із якими я працював, за все, чого вони мене навчили. Я завжди пишався і буду пишатися, що став частиною цього насправді великого клубу. На жаль, так сталось, що тепер по факту від тих «Карпат» майже нічого не залишилось. І зовсім скоро команди може не бути взагалі.

– 23-го лютого 2020-го ти дебютував у Прем'єр-лізі в складі «зелено-білих» проти «Дніпра-1». Що відчував у цей момент?

– Про те, що дебютую, я дізнався за кілька днів до гри. На тренуванні за кілька днів до матчу до мене підійшов Роман Санжар та сказав готуватись до зустрічі. Спочатку дуже переживав, уночі перед матчем погано спав. Однак у день поєдинку хвилювання минуло, було лише велике бажання себе проявити та досягнути позитивного результату проти «Дніпра-1». Наскільки пам’ятаю, ми тоді розписали мирову. Якщо бути відвертим, то я відчував, що доріс до рівня Прем’єр-ліги і вже готовий грати за основну команду «Карпат». Склалось так, що в УПЛ я пограв недовго.

– Потім ти ще провів кілька матчів у елітному дивізіоні, а вже у новому сезоні змушений був грати у Другій лізі. Як ти сприйняв таке різке пониження у класі?

– Була така ситуація, що нам пропонували перейти в галицькі «Карпати», де ставлять дещо вищі завдання. Ми, старші хлопці, відразу відхилили таку пропозицію, тож не залишалось іншого варіанту, як продовжити свої виступи за «Карпати» зі Львова, перед якими ніяких високих задач і не ставилось. 

 

 

– Хотів би зустрітись із колишнім клубом у футболці «Руху?

– Усі ми розуміємо, наскільки малоймовірно, що у найближчі роки львівські «карпатівці» повернуться до еліти і чи повернуться туди взагалі. Звичайно, хотілося б колись зіграти проти свого колишнього колективу. 

 

 

– У Другій лізі ти затримався ненадовго. Як виник варіант з «Рухом» і чи були варіанти з іншими командами?

– Я контактував зі своїм агентом Вадимом Шаблієм, він мені говорив про зацікавленість в моїх послугах з боку кількох клубів, хоча тоді я навіть не уточняв, яких саме. Все це затягнулось на доволі тривалий термін, а вже потім Вадим мені зателефонував і розповів, що є варіант перейти в «Рух». Я довго не думав і практично відразу прийняв цю пропозицію. Ключовим фактором стало те, що це амбітний клуб, який до того ж базується у моєму рідному місті, тому було набагато легше із адаптацією. Іще я вів переговори із ПФК «Львовом». Ми зустрілись з Андрієм Паньківим, провели перемовини, але домовитись не вдалося. Як показав час, це сталось лише на краще, адже я опинився в «Русі».

– Радився із кимось з приводу переходу в «Рух»?

– Звісно, радився зі своїми батьками, друзями. Питав думку в Олега Кудрика, із яким я разом грав у «Карпатах». Зараз він захищає кольори «Маріуполя». Також консультувався з агентом і після порад моїх оточуючих у мене лише посилилось бажання стати «рухівцем». В принципі, відповісти відмовою на пропозицію «рухівців» було, напевно, неможливо.

 

 

– Наскільки важливим є твій перехід в «Рух»?

– Цей перехід дуже важливий для мене. Це величезний крок уперед в моїй кар’єрі, враховуючи, що я повернувся у вищий дивізіон українського футболу із Другої ліги. «Рух» - амбіційний клуб, який має хорошу інфраструктуру та ставить перед собою найвищі задачі. Відзначу і підбір виконавців нашої команди. Завдяки конкуренції із гравцями такого рівня я можу прогресувати та з кожним днем підвищувати рівень своєї кваліфікації.

– Ти зачепив тему інфраструктури. Як тобі нова клубна Академія «Руху»?

- Особисто я подібного ніде не зустрічав. На мою думку, в Україні є лише два комплекси такого високого рівня – в «Руху» та у донецького «Шахтаря». Та й взагалі, наша Академія виділяється не лише на фоні вітчизняних футбольних баз, вона є одною з кращих у Європі. Єдине, що я хочу ще відзначити, команда має своєю грою відповідати умовам, в яких живе та тренується. Я вважаю, що у нас це потрохи виходить. Іван Федик прививає нам швидкий, комбінаційний футбол. Ми не граємо так, як більшість українських команд - просто на відбій, ми стараємось постійно атакувати. Деякі колективи грають у більш примітивний футбол, але все одно знаходяться у турнірній таблиці вище за нас…

– Як пройшла твоя адаптація? З ким найбільше товаришуєш у команді?

– Із адаптацією у мене жодних проблем не виникло. У нас дружній колектив, де лише підтримують та допомагають новим футболістам.  В адаптації мене підтримувало багато гравців, однак можу відзначити Ярослава Мартинюка, який особливо тепло прийняв мене у команді та допомагав в усіх питаннях. А найбільше товаришую з Ростиславом Ляхом, Олексієм Сичем та Василем Рунічем, з якими я виступав за львівські «Карпати».

– В «Русі» ти обрав 10-ий номер. Цей номер був просто вільним чи він дійсно для тебе щось означає?

– Від самого початку я навіть не розглядав варіант, при якому оберу цей ігровий номер, адже взагалі не знав, що він вільний. Так, мені подобається грати з цією цифрою на спині, я вже маю досвід виступів під десяткою у складі молодіжної команди «Карпат». У «Русі» спершу хотів обрати 98-ий. Я вже навіть повідомив про свій вибір клубу, але у мене спитали, чому я так далеко поліз (Сміється) і запропонували грати під цифрою 10, на що я відповів згодою. 

 

 

– Перш ніж зіграти за основну команду «Руху», ти пограв за дублерів. Твій дебют припав на дербі проти ПФК «Львів». Наскільки це принциповий суперник для тебе?

– Звичайно, матч з «містянами» - це один із найпринциповіших матчів для мене. Думаю, так вважає уся наша команда. Хочеться вигравати в кожному поєдинку, але здобути звитягу в дербі значно приємніше, ніж в будь-якому іншому матчі. Кожна команда хоче бути першою у своєму місті, ми не виняток. 

–  Як оціниш виступи молодіжної команди «жовто-чорних» у першому колі, зокрема високу позицію у турнірній таблиці?

– Команда щодня багато працює, ретельно готується до кожного поєдинку і це позитивно позначається на турнірній таблиці. Тренерський штаб провів хорошу роботу, завдяки якій наша молодіжка вже в першому сезоні бореться за найвищі місця. Вважаю, що турнірне становище дублерів не випадкове, вони заслужили посідати таку високу позицію, адже сміливо грають першим номером навіть проти таких команд, як «Динамо» чи «Шахтар».

 

 

– Кого можеш виділити із дублюючого складу, як потенційного гравця основної команди вже найближчим часом?

– У нас дуже хороша молодь, практично кожний гравець колективу U-21 має непогані шанси закріпитись в основній команді. Якщо потрібно обирати конкретних гравців, то найближчими до головної команди я вважаю Івана Литвиненка, Василя Руніча, Олега Веремієнка. 

– За основну команду «рухівців» ти дебютував 17-го жовтня проти «Динамо», але вийшов на 1 хвилину. Після цього ти ще декілька разів з’являвся на заключні хвилини гри. Чи чекав більшого ігрового часу, аби себе проявити?

– Звичайно, хотілось отримувати набагато більше ігрового часу, адже за ті хвилини, на які я з’являвся важко було щось продемонструвати. Втім, завжди потрібно мати терпіння та працювати на тренуваннях і ти неодмінно отримаєш свій шанс, головне ним скористатися. Я багато працював і вважаю, що заслужив на можливість грати за основну команду «Руху». Останні збори показали, що я перебуваю в непоганій формі та можу конкурувати за місце у стартовому складі.

 

 

– Як оціниш конкуренцію в команді на твою позицію? 

– У нас велика конкуренція на будь-яку позицію, моя не виключення. Спочатку мене награвали крайнім нападником, але тепер я частіше розташовуюсь на позиції десятки. На це місце у нас неабияке суперництво, грати там можуть як Ростислав Русин, так і Андрій Кухарук чи Андрій Борячук. Звісно, важко конкурувати з такою кількістю гравців, але я був готовий до цього. В будь-якому випадку, спортивне суперництво всередині колективу це завжди добре, завдяки цьому ти можеш прогресувати. Це такий собі приємний головний біль для головного тренера.

– У твоєму інстаграмі багато світлин з дівчиною. Що можеш розповісти про неї?

– Ми разом уже рік і 6 місяців. Ліля родом з Рави-Руської, але зараз живе та навчається у Львові. Познайомились ми саме у Раві-Руській на футболі. Коли я грав ще за дубль «Карпат», то свої домашні матчі команда проводила там і вона завжди приходила на наші ігри, після чого ми почали спілкуватись, проводити час разом і закохались один в одного. Зрештою, ми відтоді разом та щасливі.

 

 

– Чи є в тебе є якісь ритуали перед матчем? Можливо, якісь забобони?

– Знаю, що у багатьох гравців є щось своє, що вони роблять перед матчем і навіть вірять в те, що це їм допомагає. Особисто в мене ніяких ритуалів чи забобонів немає. Я віруюча людина, а в церкві вчать не вірити у забобони. Перед грою я завжди сідаю помолитися, прошу допомоги в Бога та під його опікою виходжу на матч.

– Як проводиш свій вільний час?

– Вільного часу в мене практично немає. А навіть коли він з’являється, то виходжу кудись погуляти разом з дівчиною. А от після тренування люблю відпочити, трішки полежати та відійти від навантажень. Ще час від часу переглядаю нові фільми, серіали. Також люблю пограти у FIFA на Play Station, хоча дівчині не завжди подобається таке моє захоплення (Сміється).

– Якими видами спорту, окрім футболу, ти цікавишся?

– У мене є друг, який фанатіє від баскетболу, тож він мене трішки підсадив на цей вид спорту. Інколи можемо зібратися, покидати м’яч в кільце або пограти команда проти команди. Також мені до вподоби настільний теніс, люблю потримати ракетку та зіграти проти своїх товаришів. 

– Якби не став футболістом, то ким би був?

– Якщо чесно, навіть не маю найменшого уявлення. Я завжди замислювався над цим питанням, але відповіді не знайшов і до сих пір. Нещодавно, перед вильотом на турецькі збори я зустрічався зі своїм однокласником Андрієм Артимом, який зараз грає за «Агробізнес». Під час розмови ми теж підняли це питання. Зрештою ані Андрій, ані я не змогли знайти на нього відповіді. Думаю, ми так захопились футболом і вірили у себе, що навіть не розглядали інших варіантів.


loading...

1 коментарів

  • I

    isabella

    18 січня 2022 р., 17:21

    Я хочу подякувати доктору АЛАБА за те, що він повернув мого чоловіка, який залишив мене та дітей майже на 2 роки. Я ніколи не дізналася, що поверну його, доки не побачила в Інтернеті коментар про доктора АЛАБА і не зв’язалася з ним. Після виконання всіх інструкцій, даних мені доктором АЛАБА, мій чоловік повернувся, благаючи прощення, протягом 48 годин. Завдяки лікарю ваше заклинання справді чудове. Для тих із вас, у кого є проблеми у шлюбі / стосунках, ви повинні звернутися до нього за допомогою через [email protected], або ви можете додати його в WhatsApp та Viber за цим номером: +1(425) 477-2744. Бажаю тобі всього найкращого

Схожі новини