МИКОЛА КУХАРЕВИЧ. ВІДВЕРТА РОЗМОВА

Його талант не розгледіли тренери «Волині», натомість у «Русі» повірили у молодого хлопця та не прогадали. Вже влітку він захищатиме кольори французького клубу «Труа», можливо, навіть у Лізі 1. Нападник «Руху» Микола Кухаревич у великому інтерв’ю клубному медіацентру розповів деталі гучного трансферу у Францію, чому не перейшов у «Андерлехт» та який його гол відзначив легендарний Венсан Компані. А ще про «дідівщину» в юнацькому футболі та багато іншого – далі.
 


– Миколо, новина про твій перехід у французький «Труа» стала справжньою інформаційною бомбою. Які у тебе емоції?

– Насправді, я дуже щасливий. Перемовини стосовно мого трансферу тривали довго і нарешті це сталося. Мені дуже цікаво, що буде далі. Чекав на цей трансфер, адже він кардинально змінить моє життя. Також розумію, що роблю крок вперед, виходжу на новий футбольний рівень, до якого я дуже давно прагнув прийти. 

– Наскільки складно у 19-річному віці приймати таке доленосне рішення?

– Якщо бути відвертим, то це досить непросто. Розумію, що від цього залежить моя подальша доля. Нове середовище, нова мова, нові знайомства тощо. Життя перевернеться на сто вісімдесят градусів. Вже прокручую в голові, як до цього всього звикати і адаптовуватися. Гадаю, це буде нелегко, але я вже звик ставити перед собою важкі завдання і справлятися з ними. 

– Знаю, ти вже кілька тижнів стежиш за матчами «Труа». Що можеш сказати про цю команду?

– Так, коли я лише почув про зацікавленість мною з боку «Труа», то одразу почав переглядати їхні матчі. Аналізую їхні результати. Тішить той факт, що «Труа» зараз йде на першому місці у французькій Лізі 2. Клуб ставить перед собою завдання піднятися в елітний футбольний дивізіон Франції. «Труа» грає у технічний футбол. З оборони в атаку виходять через пас. Ніхто не б’є бездумно м’яч вперед. В команді футболісти хорошого рівня. Також є багато досвідчених гравців. Мені буде чому в них навчитися. Знаю, що цей клуб належить холдингу City Football Group. Цей факт не може не тішити, адже я розумію, наскільки це серйозна структура, яка приділяє увагу кожній деталі. А як всі знають, дрібниць у футболі не буває. City Football Group вміє і може розвивати молодих гравців та виводити їх на високий рівень. 

– Вже переглянув кілька відео на YouTube безпосередньо про місто Труа, в якому ти мешкатимеш?

– Так, я вже переглянув не одне відео. Це невеличке туристичне містечко у Франції. Воно досить красиве. До Парижу їхати близько 170 кілометрів. Це не дуже велика відстань, тому на вихідних можна буде їздити до столиці Франції (Сміється). 

– Окрім «Труа», тобою цікавились ще щонайменше чотири клуби, зокрема «Андерлехт». Чому обрав саме «Труа»? 

Важливу роль у перемовинах відіграло керівництво «Руху». Я багато розмовляв із Президентом клубу Григорієм Козловським. Відчував, що у клубі прагнуть зробити для мене все якнайкраще. Дякую їм за це. Мені ніхто не нав’язував свою позицію, мовляв, ось так і не інакше. Ми разом зважили всі «за» та «проти» і дійшли спільного знаменника. Відтак, «Труа» – це і мій вибір в першу чергу. 
 


– Ти успішно пройшов медогляд в «Андерлехті». Які залишился враження?

– Насправді, мене приємно вразив «Андерлехт». Це однозначно топ-рівень. Там дуже скрупульозно ставляться до медогляду потенційного новачка. Кожна деталь важлива. Мене, як-то кажуть, перевірили з ніг до голови. Вони звертають увагу абсолютно на все. Навіть той факт, що я під час процедури медогляду спілкувався із психологом, багато про що говорить. 

– Всі бачили твою світлину з Бельгії із легендою футболу Венсаном Компані. Про що з ним говорив?

– Мені справді довелося поспілкуватися із Компані. Спершу ми говорили із ним по відезв’язку. Він їхав у машині та подзвонив мені, а згодом Венсан приїхав на базу «Андерлехта» і там ми говорили з ним тет-а-тет наживо. Він сказав, що хотів би бачити мене в команді. Дав кілька порад. Мене це дуже вразило. Він переглядав ігри за моєї участі. Відзначив мій гол у ворота «Дніпра-1». Наголосив, що у мене є все для того, щоб грати у футбол на високому рівні. Насправді, почути це з уст Венсана Компані – це щось з чимось. Для мене це велика мотивація та стимул працювати ще більше. А ще Венсан зауважив, що у футболі немає жодних секретів успіху. Головне – це наполеглива праця та віра у свої сили. 
 


– Також у Бельгії ти зустрічався із нападником збірної України Романом Яремчуком…

– Я поїхав у Гент в одну із клінік і там проходив медогляд. До нього зателефонували і попросили приїхати поспілкуватися зі мною. Дякую Роману, що відгукнувся. Він мене підтримав, дав кілька порад. Було дуже приємно з ним поспілкуватись. Це дуже кваліфікований нападник. Також хотів би подякувати нашому спортивному директору Володимиру Лапіцькому, який разом зі мною їздив у Бельгію. Він допомагав у багатьох питаннях. Комунікував із представниками «Андерлехта». Володимир Георгійович також підтримував мене та знайомив із багатьма людьми. Разом їздили на гру «Андерлехта». Він завжди був поруч зі мною. 
 


– Всі прекрасно розуміють, коли футболіст проходить в клубі медогляд, то у більшості випадках це означає, що контракт майже підписаний. Чому справа так і не дійшла до підписання угоди з бельгійським клубом?

– Якщо бути відвертим, то все йшло до того, що я підпишу контракт саме з «Андерлехтом». Майже все вже було погоджено. Все ж в останню мить не дійшли до певної згоди. Також клуб «Труа» втрутився у перемовини. І саме з французькою командою я підписав контракт. 

– У наступному сезоні «Труа» має всі шанси зіграти у Лізі 1. Ти готовий до рівня футболу в чемпіонаті, який входить у п’ятірку найкращих у світі?

– Я дуже сподіваюсь і вірю в те, що «Труа» таки підвищиться у класі. Це дійсно вже топ-рівень. Напевно, мрія кожного футболіста пограти у такому чемпіонаті, відчути, так би мовити, запах великого футболу. Прагну нарешті пережити ці емоції. Зараз працюю дуже наполегливо, аби не загубитися на тому рівні. Дуже хочу допомагати своїй команді якісною грою за забитими м’ячами. Все ж насамперед, «Труа» ще має виграти Лігу 2. Тоді вже можна буде говорити більше про елітний дивізіон Франції.

– Що потрібно робити іншим молодим футболістам, щоб із невеличкого села, на кшталт, Удрицьк Рівненської області, звідки ти родом, потрапити у топ-чемпіонат і грати проти Неймара, Мбаппе та інших зірок світового футболу?

– Коли я почав займатися футболом, то одразу зрозумів, що це буде справа мого життя. Завжди стараюся ставити перед собою максимальні цілі. Я дуже амбіційний хлопець і намагаюсь із всього витискати максимум. Я йшов крок за кроком і в думках завжди бачив себе у великому світовому футболі. Погоджуюся із Венсаном Компані, що немає чіткого плану, який приведе тебе до певних висот. Найголовніше багато працювати. І не менш важливо, як на мене, вірити у себе. 

– Багато українських футболістів вже пробували підкорити футбольну  Європу, втім, не всім це вдається зробити. Дуже часто на заваді стоїть мовний бар’єр. Якими іноземними мовами ти володієш?

– Зараз багато уваги приділяю вдосконаленню англійської мови. Часто та серйозно займаюсь із викладачем. Прагну вільно розмовляти англійською. Саме це мені багато в чому допоможе. Звичайно, за мету також ставлю вивчення на базовому рівні французької мови. 

– Що говорили тобі партнери по «Руху» після того, як дізналися, що влітку ти перейдеш у «Труа»?

– Насправді, всі були раді за мене. Отримав чимало привітань. Наші досвідчені футболісти сказали, що дадуть напутні слова вже ближче до мого від’їзду до Франції. Дехто запитав, яку зарплату отримуватиму у новому клубі (Сміється). 

– Після того, як з’явилась інформація про твій потенційний трансфер у європейський клуб, у медійному плані за тобою почали стежити набагато більше. Це на тебе якось впливало?

– Багато хто до цього ставився скептично. Все ж, якщо говорити відверто, то це трохи впливало на мене. Відчував додатковий тиск. Намагався не звертати уваги на всі розмови. Це робота журналістів прискіпливо за всім стежити та ставитися до будь-якої інформації критично. Натомість, моя робота – виходити на поле та допомагати своїй команді. З кожним тренуванням я повинен ставати все кращим, аніж був учора. Стараюся справлятися із будь-якою критикою. Гадаю, мені це вдається. 
 


– Зараз дуже рідко європейські клуби купують гравців з Української Прем’єр-ліги? Наскільки для тебе важливо, що це повноцінний міжнародний трансфер?

– Насправді, дуже приємно відчувати, що за тебе клубу заплатили немалі кошти за мірками України. Це означає, що я чогось таки вартую у свої 19 років. Безмежно вдячний Президенту «Руху» Григорію Козловському за те, що він повірив у мене з перших днів мого перебування в клубі. Я відчував підтримку Президента, тренерського штабу, партнерів по команді та всієї «жовто-чорної» сім’ї. Радий, що виправдав їхню довіру. 

– Президент в інтерв’ю говорив, що коли побачив на відео твою гру, то наступного дня ти вже був у нього в офісі та підписував контракт…

– Наскільки мені відомо, то це правда. Ми дуже швидко про все домовилися і наступного дня я вже тренувався із командою. Був впевнений, якщо надійде якась гідна пропозиція, то ніхто мене в клубі тримати насильно не буде. Поспілкувавшись із президентом, я побачив його амбіції та цілі. Його бачення футболу є дуже сучасним та правильним.  
 


– Під час фінальних перемовин Президент «Руху» Григорій Козловський сказав представникам «Труа», що вірить у те, що незабаром ти будеш боротися за Золотий м’яч. Що в цей момент подумав?

– Звичайно, я думаю про це. Глибоко в мені є такі фантазії (Сміється). Все ж зараз про це дуже рано говорити. Потрібно далі йти крок за кроком та досягати поставлених цілей. Повинен досягати нових висот, а там побачимо. Скажу так, що нічого неможливого немає. Якщо вірити у свої сили, то все реально.
 


– До кінця сезону ти захищатимеш кольори «Руху». Зараз клуб бореться за прописку в УПЛ. Ти готовий віддавати максимум сил на полі чи подумки ти вже у Франції?

– Я абсолютно сконцентрований на роботі в «Русі». Зроблю все, що від мене залежить, щоб допомогти клубу залишитися в Українській Прем’єр-лізі. Я працюю на максимум під час тренувань. Займаюся також індивідуально. Ми повинні виконати завдання, яке перед нами стоїть. 

– Миколо, цікаво дізнатися про початок твого футбольного шляху. Із чого розпочалася любов до гри мільйонів?

– Ще з дитинства я захоплювався цим видом спорту. Як звичайний хлопчина бігав з м’ячем у дворі разом із друзями. З кожним днем я розумів, що футбол – це моє і у мене непогано виходить. Пригадую, ще з шести-семи років розпочав дивитися футбол по телевізору. Грав у FIFA на комп’ютері. Загалом, робив все, що пов’язане з цією справою.

– Яким був перший матч, який назавжди залишився в твоїй пам’яті?

– Досить цікаве питання (Сміється). Напевно, це були поєдинки «Манчестер Юнайтед». Тоді за «червоних дияволів» виступали такі футболісти, як Кріштіану Роналду, Вейн Руні, Раян Гіггз, а тренером був Сер Алекс Фергюсон. Це була сильна команда. Я насолоджувався їхнім футболом.

– Ти родом із маленького селища Удрицьк. Розкажи детальніше про цю місцину.

– Це моє рідне село, в якому я народився. Розташоване воно біля кордону з Білоруссю у Рівненській області. Відвідую його дуже рідко, адже мої батьки переїхали в інше місто, а бабуся з дідусем залишилися в Удрицьку.

– Свої перші кроки у футболі ти робив в районній Дубровицькій ДЮСШ. Як добирався на тренування?

– Зазвичай, їздив на маршрутці або потягом. Бувало таке, що відпрошувався з останніх уроків, аби встигнути на тренування, яке проходило в районному центрі.

– Чи були смішні випадки, пов’язані з добиранням на тренування, які й досі викликають у тебе посмішку?

– Одного разу ми сіли не на той потяг (Сміється). У нас завершилося тренування і часу до відправлення залишалося обмаль. Ми відчайдушно бігли до вокзалу, і дуже втішилися, що встигли. Залетіли у вагон і в один момент розуміємо, що їдемо в іншому напрямку. Один з хлопців хотів вже зривати стоп-кран, але ми вчасно повідомили провідницю і нам вдалося вийти мирним шляхом (Сміється).

– Виснажлива дорога впливала на твоє ставлення до занять футболом?

– Я отримував задоволення від тренувального процесу. Безперечно, що дорога і школа забирали в мене сили, але любов до футболу переборювала все. В мене ніколи не було такого, що я не хотів їхати на тренування. Навпаки, відвідував їх позачергово. Одного разу був випадок, що я не встиг на потяг. Почав сильно хвилюватись. Одразу попросив свого дядька, щоб він мене завіз. У нього були певні справи, втім, відмовити мені він не зміг, адже я його просто благав про допомогу (Сміється). Для мене тренування – понад усе. Ми приїхали, а нікого немає. Виявляється, в цей день було свято, тому тренувальну сесію відмінили. Вийшла досить кумедна і незручна ситуація.

– Розкажи про своїх батьків. Чим вони займаються?

– Мої батьки займаються бізнесом. Тата звати Ігор, маму – Наталія. Свою справу розпочинали фактично з нуля і зараз досягли хороших результатів. Вони для мене завжди були прикладом у житті. 

– Як батьки ставилася до твого вибору – стати футболістом?

– Мені не доводилося пропускати школу, адже тренування переважно були після уроків. Батьки ніколи не були проти мого захоплення футболом. Коли я робив свої перші кроки, то мама досить часто була зі мною на тренуваннях. Я навіть ніколи не задумувався, ким хочу бути, окрім, як футболістом. На той час це була одна із моїх найбільших мрій.

– У тринадцять років ти отримав запрошення у структуру луцької «Волині»…

– Ми поїхали на обласний турнір, де мені вдалося забити кілька голів. Якраз на цих змагання були люди, які й порекомендували мене скаутам «Волині». Місяць часу тривав перегляд, після чого я офіційно став футболістом клубної академії «хрестоносців». Мої перші матчі за «Волинь» U-13 були успішними, адже я відзначився забитими м’ячами. Хотів би подякувати своєму першому тренеру, який займався зі мною ще у Дубровицькій ДЮСШ, Роману Стрибулевичу. Це справді хороший тренер. В нього були досить продуктивні заняття. 
 


– Як пройшла твоя адаптація у новому клубі?

– Насправді, в перші місяці було дуже важко. Тим паче, я ще застав, так би мовити, «дідівщину». Це було максимально неприємно. Після тренування ми прали речі старшим хлопцям і робили їм чай. Все ж коли ми всі підросли, вони зникла.

– Що тобі дала школа футбольного клубу «Волинь»?

– У мене був дуже розумний тренер Олександр Стадницький. Він, як-то кажуть, йшов нога в ногу із сучасним футболом і вчив нас теж таким якостям. На цих тренуваннях я відчував всій ріст, як футболіст. Загалом у «Волині» я загартував свій характер і остаточно зрозумів: які б труднощі мені не підкидала доля на шляху, але я попри все прагну стати професійним футболістом.
 


– Ти вдало пройшов усі сходинки юнацького футболу разом із «Волинню» від U-13 до U-19…

– Так, вважаю, що цей шлях справді можна назвати вдалим. Майже у кожному сезоні Дитячо-юнацької футбольної ліги України я забивав приблизно десять голів. Одного разу ми дійшли до фінальної частини ДЮФЛУ.
 


– У складі «Волині» U-19 ти демонстрував хороші результати. Чи були розмови щодо переходу в першу команду «хрестоносців»?

– Справді, у юніорській команді «Волині» я багато забивав і добре себе проявляв. В чемпіонаті УПЛ серед команд U-19 ми боролися за призові місця. В кінцевому результаті зайняли четверте місце. Все ж я думав про перехід в інший клуб, адже тренер основної команди не бачив в мені перспективи. Саме тоді в мене виникло бажання довести, що я спроможний на більше.

– Які були твої емоції, коли ти дізнався, що «Рух» серйозно тобою зацікавився?

– Мені зателефонували агенти і розповіли про цю перспективу. Звичайно, я був дуже радий, адже це серйозна команда з хорошим рівнем гри. Це був шанс, яким я мав обов’язково скористатися.

– Як відбувся твій перехід у «жовто-чорну» сім’ю?

– Насправді, було досить непросто, адже в мене залишалося ще півроку контракту з «Волинню». На щастя, клуби домовилися між собою. Наскільки мені відомо, «Рух» заплатив за мене компенсацію «Волині». У підсумку, я зміг стати гравцем «Руху». Це найголовніше.

– Наскільки складним був перехід з юнацького футболу у дорослий, де ще більша конкуренція?

– Я себе готував психологічно до того, що дорослий футбол – це зовсім інший світ. Тут грають досвідчені гравці, в яких за плечима не один матч в елітному футбольному дивізіоні України. Старався викладатися на максимум, щоб конкурувати з ними на рівні. З кожним тренуванням я ставав все сильнішим і впевненішим. Прагнув досягати цього рівня.
 


– Хто із старших досвідчених футболістів допомагали тобі швидше адаптуватися в колективі?

– Ярослав Мартинюк та Ігор Дуць неодноразово давали мені поради, як діяти в тих чи інших епізодах. Також, коли я лише прийшов у команду, то добре потоваришував із Русланом Марушкою.

– На минулорічних турецьких зборах ти стрімко прогресував. На той момент «жовто-чорних» тренував Юрій Бакалов. Наскільки важливою була його роль у твоєму професійному рості?

– Юрій Михайлович одразу мене добре прийняв. Я відчував його підтримку та віру в мене. Цей тренер створив хорошу атмосферу в команді. Для мене було справжньою несподіванкою, коли Юрій Михайлович покинув пост головного тренера за станом здоров’я. Це було потрясіння для нас, адже всю підготовку до сезону ми проходили із ним. Зрештою, це футбольне життя. До цього потрібно ставитися із розумінням. Коли я переходив у «Рух», то одразу перед собою ставив максимальні цілі. З перших днів у мене була конкретна мета – прогрес та місце в основному складі.
 


– Наприкінці тих зборів ви розгромили «Волинь» – 3:0. З яким настроєм ти виходив на гру?

– Для мене це був важливий поєдинок, на який я виходив із великою мотивацією. Коли наші хлопці забивали, то я був найщасливішою людиною в той момент (Сміється), хоч і мені не вдалося відправити м’яч у ворота «Волині».

– Після гри тоді ще наставник «Волині» Андрій Тлумак спілкувався з тобою?

– Ні, він поговорив із іншими хлопцями. Зокрема, подякував за гру і на цьому все.

– Ще в Першій лізі ти забив кілька надзвичайно важливих м’ячів у складі «Руху». Зокрема, у ворота «Гірника-Спорт». Багато хто вважає цей момент переломним для «жовто-чорних».

– Насамперед, дякую нашому головному тренеру Івану Федику, що довірив мені зіграти у ці вирішальні хвилини матчу. Радий, що мій дебютний м’яч за «жовто-чорних» приніс перемогу команді. Одразу після завершення поєдинку я отримав багато привітань, як від партнерів по команді, так і від друзів та рідних. Зрештою, всі розуміли, що потрібно рухатися далі і добиватися поставлених цілей.
 


– Коли ви зрозуміли, що точно не проґавите можливість потрапити в Українську Прем’єр-лігу?

– Це було після гри з «Минаєм». Відчував, що ми виконали завдання. Так, в кінцевому результаті у нас була нотка образи на себе, що не вдалося вийти в елітний дивізіон з першого місця. Все ж ми вийшли в УПЛ і граємо на найвищому рівні в Україні.

– Чи було несподіванкою для тебе, що вихід в УПЛ ви святкували вдома у Президента?

– Григорій Петрович зайшов у роздягальню і привітав нас із перемогою та сказав, що чекає нас у гості. Насправді, це була крута вечірка. Організація була на високому рівні. Не обійшлося й без зіркових гостей: DZIDZIO, Віталій Козловський та багато інших. Це незабутній вечір.
 


– Старт в УПЛ – це доволі відповідальний момент для молодого футболіста. Які емоції вирували в тобі перед матчем з «Ворсклою»?

– Якщо відверто, то було хвилювання. Гадаю, не лише у мене. Тоді половина команди дебютувала в УПЛ. Вважаю, саме ці емоції завадили нам продемонструвати високий рівень гри. Можливо, ми були недостатньо готові психологічно, тому і припускалися помилок. Після матчу зрозуміли найголовніше – на такому рівні суперники помилок не пробачають.

– «Рух» тренує наймолодший тренер Української Прем’єр-ліги Іван Федик. Тобі легко з ним знаходити спільну мову?

– Так, у нас немає проблем з комунікацією. Іван Федик – молодий тренер, який вчиться разом із нами. Йому також важко, але він старається ставати кращим. Я відчуваю його підтримку та віру в мене. Він може часто поговорити зі мною тет-а-тет, щодо моїх помилок. Це дуже важливо для мене. 

– Знаємо, що спортивний директор «Руху» Володимир Лапіцький говорив тобі ще у Першій лізі, що, якщо будеш прогресувати, то отримаєш виклик в молодіжну збірну України…

– Так, було таке. Володимир Георгійович говорив мені: «Якщо забиватимеш і будеш стрімко прогресувати, то тренерський штаб молодіжної збірної України обов’язково тебе помітить». Тоді я думав, що за віком я ще замолодий для молодіжки, але амбіції туди потрапити дозволяли мені рухатися вперед. Хочеться сказати дякую Президенту та керівництву «Руху» за таку підтримку. Це велика мотивація для мене. 

– Про що подумав у той момент, коли дізнався, що Руслан Ротань викликає тебе у збірну України U-21?

– Спершу я відчув деякий страх, адже це досить важливий крок. Та все ж зібрався з думками. Розумів, що потрібно бути впевненим в собі, адже такий шанс випадає в житті нечасто.

– Перший матч за молодіжну збірну та одразу два забиті м’ячі…

– Ці голи мені надзвичайно допомогли. Вони додали мені впевненості. Радий, що партнери по команді та тренерський штаб повірили в мене.

– Перед грою з Північною Ірландією ти знав, що можеш стати найкращим бомбардиром молодіжної збірної у кваліфікації на Євро, якщо заб’єш ще один м’яч?

– Після матчу з Мальтою я помітив, що з’явився у списку бомбардирів. Я здивувався, що більше двох м’ячів ніхто не забивав. Це стало великою мотивацією для мене відзначитися в наступному матчі і стати найкращим бомбардиром у кваліфікації. Радий, що у мене все вийшло. 
 


– Як можеш охарактеризувати головного тренера молодіжної збірної України Руслана Ротаня?

– Це молодий та перспективний тренер, який у своїй кар’єрі побачив, як-то кажуть, справжній футбол. Руслан Петрович знає, як знайти підхід до футболістів. Саме його інтелектуальність домагає йому в тренерській роботі. Молодіжка демонструє цікавий, технічний та домінуючий футбол, у який надзвичайно цікаво грати.

– Той факт, що ти став гравцем молодіжної збірної України, якось вплинув на тебе?

– Це мені додало набагато більше впевненості. В «Рух» я повернувся зі зовсім іншим емоціями. 

– Хто твоя найбільша опора та підтримка у житті?

– Батьки, рідні, бабусі і дідусі та друзі. Саме вони підтримують мене у всьому та додають сил.

– Календар у «Руху» в УПЛ є надзвичайно складним, адже перші матчі команда грала із командами, які виступають у єврокубках, або ж борються за місце у першій п’ятірці: «Ворскла», «Колос», «Шахтар», «Десна», «Динамо», «Зоря»…

– Справді, початок УПЛ для нас був надзвичайно складним. Але це зробило нас сильнішими. Ми здобули неоціненний досвід. Перше коло було більш адаптивним. Зараз у нас з’явилася впевненість у власних силах. Ми прагнемо перемагати. Перед кожною грою налаштовуємось лише на перемогу. Інший результат для нас є неприйнятним. Так, боротися за виживання іноді важче, аніж за призові місця. Ціна помилки надзвичайно висока. Можу сказати одне: ми зробимо все для того, щоб залишитися в елітному дивізіоні. Віддаємо всі сили на футбольному полі. Матч проти «Колоса» яскраве цьому підтвердження.

– Твій гол у ворота «Колоса» – найкрасивіший у кар’єрі?

– Думаю, що так. В той момент була справжня ейфорія. Загалом цей матч подарував нам неймовірні емоції. Це було щось із чимось. Багато часу на роздуми у мене не було, тому вирішив взяти гру на себе і пробити. Як виявилось, прийняв правильне рішення (Сміється).
 


– Президент клубу продовжує будівництво Академії футболу у Винниках. Тебе вражає цей проект?

– Насправді, я був шокований, коли вперше туди потрапив. Це масштабний проект. Аналогів у Європі практично немає. Хотів би висловити великий респект і повагу Президенту «Руху» Григорію Козловському, який дбає про розвиток нашого футбольного клубу та й загалом про футбол в Україні.
 


– Як тобі Львів? Де найбільше любиш проводити вільний час?

– Львів – це дуже атмосферне місто. Інколи складається враження, що тут кожна людина насолоджується життям. Щодо вільного часу, то я стараюся дотримуватися режиму, тому аби зайвий раз ніде не вештатись, я відпочиваю та набираюсь сил перед наступним тренуванням або ж грою.

– Окрім футболу, в тебе є якійсь інші захоплення?

– Люблю пограти у настільний теніс, боулінг, більярд. Можу скласти хорошу конкуренцію своїм друзям. 

– Миколо, твоє серце зараз вільне?

– Так, на даний момент у мене немає коханої половинки. Сконцентрований лише на футболі.

– Які риси повинні бути у дівчини, аби вона справила на тебе позитивне враження та привернула твою увагу?

– Дівчина обов’язково повинна бути розумною. Для мене це надзвичайно важливо. Також хотілося би, щоб була красивою (Сміється). А ще важливо, щоб дівчина мала хороше почуття гумору.

– Яка в тебе найголовніша ціль у футболі?

– Насамперед, насолоджуюся від самого процесу та ігор. Потрібно бути найкращим у своїй справі, аби досягти висот. Із впевненістю наголошую, що футбол – це моє життя. Стараюсь максимально реалізувати свій потенціал, щоб подивитися, наскільки далеко я можу зайти. Попереду в моєму житті надзвичайно важливий період. 

– Ти мрієш зіграти за головну команду країни?

– Звичайно, це одна із моїх головних цілей, яку я ставлю перед собою. Зроблю все, щоб цього досягнути. Одягнути футболку національної збірної України – це велика честь і відповідальність. До цього потрібно бути готовим. Як на мене, це найголовніша команда в житті кожного українця.


loading...

0 коментарів

    Схожі новини