Директор з розвитку «Руху» Максим Мотін з початком російсько-української війни 2014-го року зайняв чітку проукраїнську позицію та вже довгий час критикує путінський режим. Чотири роки тому він переїхав до України. В інтерв’ю клубному медіацентру Максим поділився своїми думками щодо агресії московії. А ще розповів, чому припинив спілкуватися із родичами та пояснив, чому росіяни не вийдуть на пікети в підтримку України. Про пропаганду, імперські амбіції росії, волонтерську роботу під час війни та багато інших важливих тем – далі.  
 

– Максиме, в Україні вже восьмий рік триває війна. 24-го лютого російська федерація повномасштабно розпочала бойові дії на території нашої держави. Що ти про це думаєш?

– Щодо вторгнення окупантів не може бути двох позицій. Все однозначно: росія напала на Україну. Це жах. Зараз триває повномасштабна війна, яка нічим не обґрунтована. Це все хворі амбіції однієї маленької людини, яка зараз перебуває на посту президента країни з ядерною зброєю. Від путіна страждає весь світ.  

– Усі ми знаємо, як в росії працює пропаганда. Наскільки «геббельс ТВ» впливає на тамтешнє населення?

– На жаль, повинен визнати, що величезна кількість росіян вірить у той маразм, який звучить з екранів: про неонацистів, фашистів тощо. Навіть ті люди, які не дивляться телебачення, поглинають інформацію з різних пропагандистських телеграм-каналів, від блогерів, зірок шоу-бізнесу. Відтак, чисельна більшість думає, мовляв, не все так однозначно. І це жахлива позиція, коли людина знімає з себе відповідальність і намагається залишитись, як-то кажуть, не при справах. Багато росіян думають наступним чином: «ми ж, напевно, не все знаємо», «ми не розбираємось в політиці», «від нас нічого не залежить». Таких людей близько вісімдесяти відсотків населення росії. 

– Більшість росіян справді вважають, що в Україні є неонацисти?

– Я розмовляю російською і вже чотири роки живу в Україні. Останні 1,5 роки працюю у Львові. За весь цей час не було жодного випадку, коли мене пригнічували або ж цькували через мою мову. Росіяни, які були в Україні бодай раз в житті, чудово розуміють, що тут немає жодних міфічних неонацистів. Як людина, яка довгий час жила в росії, можу з впевненістю сказати, що там є цілі групи людей, які є фанатиками війни. Більше того, в Санкт-Петербурзі не так давно був парад нацистів. В росії є такі рухи, натомість, в Україні я такого не бачив ніколи. Моя найулюбленіша книга – роман Орвелла «1984». Я ніколи не міг би подумати, що мені доведеться жити в час, де війна – це мир, воля – це рабство, а незнання – сила. Те, як в росії працює пропаганда… Геббельсу таке навіть й близько не снилося. Вони перекручують будь-яку новину. Я впевнений, що історики це ще «оцінять». Зрештою, їхня ж пропаганда – їх і з’їла. В брехню всіх цих соловйових, скабєєвих, попових і їм подібних почали вірити ті, хто їх створив для задурення простих росіян. Деякі люди при владі справді думали, що вони вторгнуться в Україну і їх тут зустрінуть палкими обіймами. І той факт, що їм зараз дають п###и, десятки тисяч трупів валяються на дорогах, розбиті колони техніки – це просто прекрасно. Вони взагалі не очікували, що Україна буде боротися за свою незалежність, суверенітет та свободу. 

– Як змінилося твоє життя 24-го лютого?

– Перших сім днів з моменту початку війни я був у Києві. 24-го лютого всі були шоковані. На той момент ще не було комендантської години. Я одразу пішов у магазин та купив найбільш необхідні продукти, адже ніхто не розумів, що буде завтра. Згодом познайомився із хлопцями з тероборони. Почав із друзями допомагати людям похилого віку: приносили їм продукти та ліки. Свій автомобіль я віддав хлопцям, які волонтерили у Києві. Багато людей ночували у метро, адже постійно лунали сирени повітряної тривоги. У багатоквартирний будинок мого друга влучила російська ракета. На щастя, в той момент його не було вдома. Коли ситуація стала ще більш небезпечною в Києві, почали з’являтися евакуаційні автобуси. Ми допомагали жінкам та дітям покинути столицю. І через 8 днів я також переїхав до Львова. 

– Як зараз проходять твої дні?

– Насправді, переїхав до Львова, адже тут є більше можливостей, аби допомогти українським захисникам та захисницям і людям, які цього потребують. Сюди приїжджає багато гуманітарної допомоги. Ми її передаємо у «гарячі» міста України: Харків, Чернігів, Київ. Стараємось із товаришами волонтерити на максимум своїх можливостей. Зараз у Польщі замовили тканину для пошиття чохлів для бронежилетів. Багато моїх друзів вже повернулися в Київ. Якщо відверто, якби не моє громадянство, я б також возив особисто до столиці гуманітарну допомогу. Зараз є певна проблема, адже мало людей готові перевозити допомогу із Заходу на Схід. 

– У тебе в росії залишилися родичі та друзі. Як часто з ними спілкуєшся? 

– Із деякими родичами я не спілкуюся ще з 2014-го року. У нас кардинально не збігаються думки. Я розірвав із ними будь-які контакти. Викреслив їх із свого життя. Більшість моїх друзів з росії вже покинули цю країну. Вони з числа думаючих людей, які все прекрасно розуміють. Є ще певна кількість моїх друзів, які залишилися в росії. Переважно вони беруть участь в опозиційних рухах і ніколи в житті не голосували за путіна.

– Як ти гадаєш, ще варто очікувати на те, що росіяни масово вийдуть на пікети?

– Марно сподіватись, що росіяни вийдуть на мітинги. Там ніхто не вийде протестувати й захищати Україну. Ці 15 тисяч людей, які виходять в москві – це, на жаль, дуже мало. Але їм варто сказати велике дякую за їхню позицію та сміливість. Втім, для країни, в якій живе 140 мільйонів, це мізер. 

– Чому, на твою думку, росіяни не вийдуть протестувати?

– Більшість росіян не розуміють що відбувається в Україні. Вони не знають, що таке свобода. Вже два покоління людей виросли, які не розуміють значення цього слова. Вони не знають, як це не боятися поліцейського на вулиці, як це вільно висловлювати свою позицію. Ці хлопчаки, які зараз гинуть в Україні, а станом на сьогодні таких вже майже 13 тисяч, народилися при путіні і при ньому ж загинули. Такий у них життєвий шлях.

– Як ти гадаєш, біда росіян лише в путіні?

– Ні, це така система. В росії завжди були імперські амбіції. На превеликий жаль, це потрібно визнати. Наратив наступний: росіяни – титульна нація. Але потрібно пам’ятати, що історія циклічна. Більшість росіян ніколи не вважали українців рівними собі. Україна для них – це окраїна. Але таке відношення не лише до українців, а й до вірмен, казахів, грузинів, таджиків, білорусів тощо. Роками тлумачилось, що росія – країна номер один, а всі інші – поруч з нами. Більшість виростає з такою позицією, адже їх так вчать батьки, їм про це говорять у школі, в університеті, з екранів телевізора. Вони сприймають це за належне. Так, є винятки серед людей, але таких, на жаль, катастрофічно мало. Лідери протестів вже або сидять у в’язниці, або вбиті. Інша частина покинула країну і перебуває у розшуку рф. Тому сподіватися на те, що росіяни вийдуть протестувати намарно.

– В росії все частіше заявляють, мовляв, українці та росіяни – це один народ. Що ти про це думаєш?

– Це різні народи. Є одна ключова відмінність. Українці – свободолюбива нація, яка не може жити в неволі. Так було завжди історично. Натомість, росіяни звикли підпорядковуватись. Їм потрібен цар, який за них все вирішить. Яке рішення цар прийме – так і буде. З’єднувати ментально народи можна культурою, мистецтвом, творчістю, миром, але аж ніяк не війною. Ще кілька наступних поколінь українців ніколи не забудуть звірства, які натворила росія. Я дуже сподіваюсь, що ця війна стане кінцем путіна. Він не здобуде жодного клаптика української землі. Не впевнений, чи росія буде існувати через 5-10 років. Це початок кінця. 

– Росіяни, з якими ти спілкуєшся, тобі розповідають про економічну ситуацію в країні зараз? 

– Розпочався так званий світовий флешмоб, коли стало модним йти з російського ринку та лишати росіян усіх цивілізованих благ. Звичайно, я лише вітаю такі кроки. Все ж не думаю, що це сильно вплине на більшість росіян. 90 відсотків тих, хто виступає за війну проти України та голосує за путінський режим, не мають закордонного паспорта. А ті, у кого він є, були максимум в Туреччині та Єгипті. Та й загалом, вони ці санкції сприймають як щось хороше. Мовляв, у нас ніколи нічого не було, а тепер ще й в багатих все заберуть. Пропаганда їм пояснить, що це все добре, що росія перемагає ворогів. Вже з екранів російських телевізорів лунає, що весь світ проти нас, а, відтак, це священна війна. Вони тепер, начебто, воюють з Америкою. Звичайно, санкції зробили росію слабшою, але глобально в тій країні нічого не зміниться. Більшість успішних росіян вже давно поїхали в Європу або ж в США. 

– Насамкінець, що би ти хотів сказати росіянам, які, можливо, прочитають це інтерв’ю?

– Пішов третій тиждень війни. Очевидно, що Україна перемагає. Дуже сподіваюсь, що кінцевим результатом війни стане повернення Донецька, Луганська та Криму. Весь світ вже сміється над російською армією. Окрім того, як стріляти з ракетних установок по мирних громадянах, по пологовим будинках, по школах, по житлових кварталах вони більше нічого не вміють. Я вірю в перемогу України. А росіянам я хочу сказати наступне: готуйтесь, що впродовж наступних десятиліть ви будете зобов’язані просити вибачення за те, що ви натворили, в тому числі своїм мовчанням. У кожного з вас є дзеркало, тож просто подивіться в нього і побудьте наодинці зі собою. Без лайливих слів більше сказати нічого не можу і не хочу. Якщо будуть такі росіяни, які це прочитають і будуть говорити, що не все так однозначно, то їм варто піти лише в одному напрямку – вслід за російським кораблем.