ЮРІЙ РОМАНЮК. ІНТЕРВ’Ю-ЗНАЙОМСТВО

Головна Новини / ЮРІЙ РОМАНЮК. ІНТЕРВ’Ю-ЗНАЙОМСТВО

У свої 18 він встиг дебютувати у Прем’єр-лізі і пройшов школу Кварцяного. Міг їхати грати у Росію, але категорично відмовився від цієї пропозиції. Став чемпіоном Першої ліги з «Дніпром-1» і не проти повторити це досягнення з «Рухом». Історія простого хлопця з «Волині» - про тренувальні збори в Індії, недоспані батьківські ночі та розповідь про те, як до його дружини залицявся Артем Мілевський. Знайомимось ближче з новачком «Руху» Юрієм Романюком.

- До переїзду у Львів ти грав у Одесі та Дніпрі. В якому з цих міст тобі було найкомфортніше?

- У плані життя це, безперечно, Одеса. Незалежно від пори року, літо надворі чи зима, мені там було дуже комфортно. Мрію там колись оселитись вже разом зі своєю сім’єю. У Дніпрі здебільшого жив на базі, тому нечасто бачився з рідними. Тільки почав звикати потрохи до Львова, це теж дуже гарне місто, як оголосили карантин. Але поруч дружина і син, це плюс, є можливість сім’ї більше часу  приділити. Як і всі, переживаємо, аби у нас в Україні не дійшло до такого критичного стану, як і в Італії. Сподіваюсь, в найближчий час все вирішиться, і все буде добре.

- Як переживав розлуку з родиною, будучи у Туреччині? Все таки, місяць на зборах - це навіть для футболіста дуже багато…

- Мабуть, найважчі мої збори за всю кар’єру. Я раніше два тижні ледь витримував, а тут цілий місяць був у Туреччині. Але нічого, з дружиною кожен день зідзвонювались. Моєму синові чотири місяці, поки мене не було вдома, він вже набрав вагу, став набагато уважніший, навчився сміятись і шантажувати маму своїм плачем (Сміється).

- До речі, наскільки змінилось твоє життя після того, як ти став батьком?

- Я був присутнім при його народженні. Стояв, тримав дружину за руку. Емоції словами передати важко. Гадаю, мене зрозуміє кожен чоловік, який переживав такі моменти. Тепер у мене з’явився додатковий стимул ще наполегливіше працювати. До речі, сина назвали Лук’яном.  Зізнаюсь, у ролі батька незвично, але потрохи звикаю. Вночі дружина по кілька разів будить мене, аби я робив синові суміш. Я спросоння встаю, а вранці не пам’ятаю, що таке було (Сміється).

- Памперси вмієш міняти?

- Чесно, ще не навчився. Дружина дозволила якось поміняти, а в мене не вийшло -  я липучки неправильно позакріплював… Після того сказав: «Давай сама»! (Сміється) Але зараз багато вільного часу, буду надолужувати!

- Пригадуєш той момент, коли дізнався, що станеш батьком?

- О, ніколи не забуду. Я тоді за «Дніпро-1» грав. Приїхав у Луцьк на матч проти «Волині». Прибули за день до гри, я встиг ще з Яною побачитись (вона тоді ще не була моєю дружиною)… В день матчу, за три години до гри Яна телефонує до мене і каже, що вагітна. Спочатку повірити не міг, до стартового свистка встиг планів набудувати… Я тоді у основі на гру вийшов, зіграли внічию 1:1. 

- До речі, як познайомилися з дружиною?

- То було в період виступів за «Волинь». Якось поїхали з командою на виїзд. У нас тоді гра була на Кубок з «Нафтовиком», а потім у Суми треба було їхати - грати проти «Олімпіка». Сиділи в номері з Артемом Дудіком, він показує фотографію своєї знайомої у соцмережі і каже: «Дивись, яка дівчина гарна! Не хочеш їй написати?» Мені 17 років, я тоді сором’язливий був, та ні, кажу, не знаю, як її замолодити. Артем запропонував, що напише з моєї сторінки, а я вже потім сам продовжу. Пізніше Яна мене спитала, чи то точно я їй писав спочатку. Ну я їй зізнався, як все було насправді. Отака історія знайомства.

- Це правда, що твоя дружина знайома з Артемом Мілевським?

- Там яка була історія... Я завершив грати за «Волинь», поїхав на перегляд у білоруський «Торпедо-БЕЛАЗ». Кілька днів потренувався, з дня на день мав підписувати контракт. Винайняв окрему квартиру у Жодіно, зателефонував своїй Яні і запропонував переїхати до мене. Вона зібрала речі, сіла на поїзд, а по дорозі зустріла Мілевського. Я в цей час вечеряв з командою, сім-карту місцеву ще не купив… Дивлюсь на телефон - дзвінок на Вайбер. На екрані - milya10. Я піднімаю трубку, кажу: «Алло!», а там моя Яна. Привіт, говорить, скажи, на якій зупинці мені краще виходити. Я її питаю:  «В кого ти телефон взяла?» А вона відповідає: «Не знаю, попросила телефон в якогось білоруса».  Вже потім, коли приїхала до мене, я їй пояснив, чий то був телефон. А вона ще розповіла, як Артем пробував до неї залицятись. То зима була, а він у сонцезахисних окулярах до неї підходить. Позаду великий годинник висить, а він її запитує: «Девушка, не подскажете, сколько времени?» …

- Але у «Торпедо-БЕЛАЗ» ти так і не перейшов…

- Справді, дівчина приїхала, два дні там пожили разом і назад повернулись. У клубі весь тиждень обіцяли, що от-от мають укласти контракт, аж тут на перегляд приїхали легіонери з Африки…  В підсумку, їх і взяли в команду. Тренер пояснив, що їм потрібні швидкі півзахисники. Я кажу, добре, я взагалі-то захисником пробуватись до вас приїхав. І тести бігові теж склав непогано, був у серединці. Ну я тоді зібрав речі і поїхав в Одесу на збори з «Чорноморцем».

- Ставиш собі за мету в майбутньому пограти десь за кордоном?

-Мені наприкінці 2019-го року пропонували їхати в Польщу. Команда, яка мною цікавилась, тільки-но підвищилась у класі і мала грати в Екстраклясі. Також були пропозиції з Молдови від «Шерифа» та Азербайджану. При виборі клубу я передусім керувався тим, щоб бути ближче до дружини та сина. Тим паче, зі Львова до Луцька недалеко їхати. «Рух» надав хороші  умови, тут максимально комфортно. Крім того, чому б другий рік поспіль не стати чемпіоном Першої ліги? (Сміється.) Пригадую, як тільки 20 ігор у Вищій лізі зіграв за «Волинь», мені телефонували з Зальцбурга і пропонували туди перейти, але я тоді ще був надто юний і не розглядав таку пропозицію поїхати за кордон так далеко від рідного дому. Це зараз «Ред Бул» - сильна команда, тоді про них ніхто не чув.  Для того, щоб грати за кордоном у хорошому чемпіонаті, треба постійно працювати над собою. Зінченко - яскравий приклад для українських футболістів, чемпіон Англії. З українського чемпіонату важко потрапити у топ-5. Мабуть, якщо ти нападник, маєш 30 голів за сезон забити, щоб тебе помітили, а якщо захисник - віддати 15 асистів і 5 забити.  

- Якби тобі надійшла пропозиція грати у футбол в Росії, ти б погодився?

- Мені, якщо чесно, пропонували зараз в Першу лігу Росії їхати. Але я не поїхав, зважаючи, яка зараз ситуація на Сході України, скільки там людей гине. Їхати грати в Росію - це проявити неповагу. Якщо б поїхав туди, то вже можна було би не вертатись назад. Я думав, після такого зі мною тато рідний би не говорив.

- Наскільки великий вплив на твоє становлення як футболіста відіграв твій батько?

- Він змалку мене привчав до футболу. Сам у минулому був футболістом, грав на район. Коли мені було 12, цілий рік возив машиною на тренування до Луцька. Сам я з села Рудка. То потім я вже маршрутками добирався. Мене ставили у нападі, бо я мав хорошу швидкість. У дитячому і юнацькому футболі я на різних позиціях грав, тільки у воротах не стояв. Тато постійно мої ігри відвідував і часто «швиряв». По-батьківськи, по-доброму пояснював, що я зробив не так. Коли у 18-тирічному віці дебютував у Прем’єр-Лізі за «Волинь», він дуже радів. Мама розказувала, що він тоді навіть сльозу пустив. Я в таке досі повірити не можу, бо мій батько - стриманий чоловік.

- У тогочасній «Волині» грали переважно хлопці твого віку - 18-19 років. Ви були морально готовими до того, що вам одразу доведеться грати на такому високому рівні - проти «Шахтаря» та «Динамо»?

- Нас ще у 17 років підпускали до тренування з основною командою. Це було ще тоді, коли «Волинь» йшла в УПЛ на 5-му місці. Потім у другому колі з нас зняли очки, далі наклали трансферний бан… Виходу не було, як випускати на поле молодь. Доводилось виходити і грати. Пригадую, їдемо у Київ грати проти «Динамо», а я не знав, що буду робити. У них там Ярмоленко, Дерліс Гонсалес… Думав, вони зараз нас як почнуть возити, голів 10 наб’ють. Так, у нас у складі теж було кілька досвічених футболістів: Діденко, Герасим’юк, Горопевшек, а все решта - молодь: я, Чепелюк, Петров, Никитюк…

- Школа життя від Кварцяного вас загартувала?

- Людям цікаво послухати Кварцяного на прес-конференціях, але коли потрапляєш сам туди, розумієш, що це не так весело. Слабаки під його керівництвом не грали. Після програних матчів, коли Віталій Володимирович був у поганому настрої, по роздягальні могли літати пляшки і навіть стільці. В такі моменти нікому не хотілось потрапити під гарячу руку. Тому, коли дізнались, що він вже не буде тренувати команду, багато хто видихнув з полегшенням. Коли Кварцяний був веселим, то любив з хлопців жартувати, але вже по-доброму. Мене, до прикладу, називав Рожищанським Пеле. Примушував шашки грати, книжки читати. Ще фото навіть збереглось, як Чепелюк і Петров у поїзді їдуть і шахи грають.

- З ким із того складу «Волині» товаришуєш дотепер?

-З Чепелюком, Хомченком. Часто зідзвонюємося з Богданом Шустом. Він для мене свого роду як наставник був. Коли поїхали на збори в Індію, кожен день планка, кожен день - прес. Богдан сам фанат цієї справи, постійно цим займається, і мене змушував.

- Як взагалі так трапилось, що «Волинь» свого  часу поїхала на збори аж в Індію? І які враження залишились від поїздки у таку екзотичну країну?

 - Сергій Кравченко запропонував туди поїхати, бо була така можливість. Хороший готель, якісні поля. Грали там проти віденського «Рапіда», молодіжки англійського «Вотфорда». Спаринги вийшли хороші. І людей багато на матчі приходило, я стільки вболівальників на стадіоні ще ніколи не бачив. Коли йдеш в екіпіровці, всі хочуть з тобою сфотографуватись, ніби ти Роналду чи Мессі. Мені 18, тому було приємно. Але скажу так: я побув там три дні і одразу додому захотів вернутись. У них каналізації відкриті, по вулиці пройти неможливо, бо в повітрі стоїть страшний сморід. Ще й спека надворі! Пробули там два тижні, хоч мали бути три. Коли вилетіли з турніру, нам пропонували ще на сім днів залишитись, але Кварцяний не дуже хотів. Тому я дуже тішився, коли додому повернувся, ми з вами у прекрасній країні живемо! А з Індії привіз каву, чай, маски для обличчя, які сестрі подарував, одяг та інші сувеніри.

- Який твій найбільший страх як футболіста?

- Мабуть, боюсь отримати таку травму, яка примусить передчасно закінчити з футболом. Гадаю, у кожного спортсмена є такі побоювання. У Першій лізі ще коли грав за «Волинь», пригадую, зламав ногу, довелось ходити на милицях. Підвернув ногу у грі проти «Десни», перед грою накололи знеболюючим, а після матчу відчув, як гомілкостоп набряк. Довелось якийсь час ходити у гіпсі. Але найсерйозніша травма трапилась у дитячій школі. Тріщини у трьох місцях. Я тоді поїхав на рентген, лікарі не побачили тріщин, а мені сказали, що ушкодив зв’язки. Може, місяць ті зв’язки лікував, те, що при такій травмі навіть не можна лікувати. Вже пізніше пішов до іншого лікаря, і той поставив мені правильний діагноз. Дякувати Богу, все зрослось. 

- Чим займаєшся у вільний від футболу час?

- Я здебільшого у родинному колі люблю час провести. Коли не було дружини та дитини, звісно, міг дозволити собі піти на дискотеку, як і інші хлопці. А зараз можу між тренуваннями на телефоні гру пограти. Моя улюблена - PUBG. Це шось на подобі стрілялок. Кращої гри на зборах важко придумати. Всю агресію, яку не використав на полі, можна там застосувати. Коли збираємося з партнерами по команді, можемо у FIFA порубатись. Пригадую, з Діденком у нас страшна заруба була. Толік брав «Реал» або «Манчестер», але в нього тактика проста: пас на фланг, подача, гол! Я йому 20 Снікерсів програв!  З Татарковим ми грали на «Мілку», йому я теж багато шоколадок віддав (Сміється). А з ким не раджу сідати за джойстик, так це з Карнозою. Він начебто грати не вміє, але постійно виграє. 

- У «Чорноморець» тебе покликали після того, як ти з’їздив на перегляд у Білорусь?

- Зателефонували мені за два дні до того, як одесити мали летіти на збори. У мене варіантів було небагато, тим паче, я після травми був, а «Волинь», в якій грав грав до того, у Першій лізі йшла на передостанньому місці. Тренеру Костянтину Фролову я сподобався, через тиждень зборів підписали контракт з клубом. Під керівництвом цього наставника було дуже комфортно в команді. Та й сам колектив зібрався чудовий.

- Які свої сильні сторони як футболіста ти б виокремив, якби довелось писати резюме?

- Один з моїх козирів - це швидкість. Добре граю у відборі, а от головою не дуже (Сміється) Розумію, що мені треба прогресувати. У плані швидкості прийняття рішень, точністю флангових передач, фізичною витривалістю треба ще працювати.  

- Хто для тебе є еталоном правого захисника у європейському футболі?

- Дуже імпонує по грі Трент Александер-Арнольд. Він, як і я, правий захисник. До нього та Волкера з «Сіті» треба рівнятися. У Англії сильна школа. Там людина у 20 років виграє Лігу Чемпіонів, а це багато про що свідчить.

- В який футбол повинна грати твоя ідеальна команда?

- Це має бути швидкий, агресивний та атакуючий футбол. Люблю індивідуальні проходи. Свого часу Кварцяний казав: «Візьми мяч, обведи п’ятьох гравців і забий гол». Такий стиль мені імпонує (Сміється). Насправді любов до комбінаційного футболу мені привили у «Дніпрі». Саме такий стиль сповідувала команда Дмитра Михайленка. З першого свого дня у клубі для мене все це було нове: атакуючий футбол, акцент на володінні м’яча, короткий пас. На той час рівним «Дніпру-1» у Першій лізі не було. Та й у Кубку ми дійшли до півфіналу. Вкінці матчу з «Шахтарем» не дотримались 3 хвилини до додаткового часу і пропустили. 

- Як ти опинився у «Дніпрі-1»?

- Коли «Чорноморець» програв у стикових матчах «Полтаві», отримав пропозицію від спортивного директора «дніпрян» Андрія Русола. Там були зацікавлені у моїх послугах, але в мене ще був діючий контракт з «моряками». А коли Полтава знялась зі змагань і Одесу залишили в УПЛ, я вирішив у Першу лігу не переходити. Щоправда, новий тренер одеситів Ангел Червенков на мене вже не розраховував. Там набирали нових футболістів, а ті, що були в команді раніше, отримували менше ігрового часу. Вже тоді мною цікавився «Рух», але вдруге надійшла пропозиція продовжити кар’єру у Дніпрі. Підписував контракт перед грою на новорічному турнірі, який проходив у Луцьку. Підвезли документи, я у формі вийшов з поля, прочитав папери і поставив свій підпис під угодою.

- Якщо у «Дніпрі-1» все було так добре, чому в цьому сезоні ти отримував мало ігрової практики?

- Першу гру сезону я зіграв, ми тоді виграли. А потім перестав потрапляти у заявку. Можливо, це було пов’язано з тим, що ми переходили на схему з латералями. Через три матчі мене знову випустили на поле грати проти «Колоса». Теж виграли. Після того я знову не потрапляв у список 18-ти. Зрозумів, що на мене не розраховують, тому просив розірвати угоду. Тим паче, що мною досі цікавився «Рух» і ще досі було відкрите трансферне вікно. Мене пообіцяли відпустити, але не склалось. Там свої нюанси. По факту, втратив півроку футболу. 

-Як би ти підсумував ці збори? Які враження від спарингів у тебе залишились?

- Для нас це були ідеальні збори. Зіграли багато хороших матчів з якісними командами. Навіть з БАТЕ ми виглядали на рівні, це команда, яка грає у єврокубках. Цікаво було грати проти всіх суперників, бо у кожній країні свій футбол. Коли грали з латвійцями, вони мені за стилем нагадали «Інгулець». Коли проти «Волині» і «Прикарпаття» грали, викладались удвічі більше, бо це дербі. Коли протистояли БАТЕ, не підлаштовувались під суперника, показували свій футбол.

- Вже адаптувався у новому колективі?

- Так, спасибі партнерам, прийняли мене добре. Особливо потоваришував з Саківом та Мисаком, з цими двома я постійно на телефоні. Тренерський штаб дуже людяний, у команді почуваєшся розкутим.  Коли відчуваєш таку довіру, то легко працювати. Головний тренер індивідуально кожному пояснює усі тонкощі. Коуч хоче, щоб ми швидше приймали рішення на полі, старається прищепити нам футбол в один-два дотики. Умови у Туреччині у нас були на топ-рівні! Як готелі, так і поля. Грали з «Волинню» та «Прикарпаттям», то навіть їхні гравці це відзначали.

- Коли переходив у «Рух», що було відомо тобі про Юрія Бакалова?

- Сандро Кобахідзе мені дуже хвалив цього наставника. Його професійні і людські якості, мовляв, завжди йде гравцям назустріч. Коркішко, як тільки дізнався, що я переходжу в «Рух», сказав: «Передавай привіт Михайловичу. Це класний мужик, у його команді в тебе все вдасться». Хоча так, як у «Русі», у тренажерці я ніде не працював. У «Дніпрі-1» таких фізичних навантажень у мене не було. Пригадую, ще перед турецькими зборами додому приходжу, а дружина сина дає поносити. А я відчуваю, що руки болять, кажу жартома: «Краще ти малого потримай» (Сміється).

- Як на твою думку, вплине на ігрову форму команди така тривала пауза?

Звісно, пауза суттєво вплине на нашу фізичну підготовку. Десь навіть нівелює ту роботу, яку ми виконали на зборах. Готувались до гри з «Агробізнесом», тренери поступово підводили нас до оптимальної форми, а тут новина про карантин. Зараз до 3 квітня вдома, готуємось індивідуально. Запевняю, без діла ніхто не сидить. Всі працюють, тримають себе у формі, яку набрали на зборах.

Підписатися

Для ексклюзивних пропозиції

та останніх новин

Зворотній зв'язок

Контакти