СІДНЕЙ. ВІДВЕРТА РОЗМОВА

Головна Новини / СІДНЕЙ. ВІДВЕРТА РОЗМОВА

Його мама на вулиці просила грошей у перехожих та в магазинах, щоб він зміг поїхати на перегляд у футбольний клуб, а коли у маленькому бразильському містечку дізналися, що хлопчина з Жакобіни підписав контракт з ФК «Баїя», то на вулицях семитисячного міста було свято. 19-річний захисник «Руху» Сідней у відвертій розмові клубному медіацентру розповів: чому не хотів жити в одній кімнаті разом з Габріелем, а віддавав перевагу Руслану Марушці, про переживання після помилок на футбольному полі та невтілені в життя обійми з Леонідом Кучуком. Усе найцікавіше – далі.

– Сіднею, ти майже рік граєш за «Рух». Вже пройшов період адаптації?

– Зараз в клубі почуваю себе чудово. І це велика заслуга моїх партнерів по команді та тренерського штабу, адже вони мені дуже багато допомагали, коли я лише приїхав сюди. Для мене період адаптації пройшов безболісно тому, що відчував допомогу, як на футбольному полі, так і поза ним. 

– Помітно, що ти в команді багато спілкуєшся з Русланом Марушкою, жартуєте один над одним…

– У мене зі всіма гравцями дуже хороші відносини, адже усі, як і я, також полюбляють жартувати. Знаходжу зі всіма спільну мову. Звичайно, жарти – лише за футбольним полем, а під час гри ми всі сконцентровані лише на результаті. А що стосується Мари (Руслан Марушка - Прим.), то я з ним прекрасно спілкуюся, адже ми півроку жили в одному номері. Я легко можу назвати його своїм другом. На початках я жив разом з Габріелем в номері, але я сам хотів мешкати з Русланом, адже мені було з ним комфортніше. 

– Ти з українцем побудував кращі відносини, ніж із своїм співвітчизником?

 Між мною та Габі (Габріель) немає жодних проблем. Головна причина чому я хотів жити з Марою полягає в тому, що з Габі ми спілкувалися виключно португальською мовою, а я дуже хотів бути в україномовному середовищі, щоб швидше освоїтися та краще розуміти своїх партнерів по команді. Прагнув з кожним днем все більше розуміти українську культуру та менталітет. Руслан Марушка мені в цьому дуже допомагає. 

– Ти підтримуєш контакт з Габріелем, який зараз виступає в оренді за друголіговий «Калуш»?

 Ми часто телефонуємо один до одного. Він задоволений, адже зараз багато забиває за «Калуш», має ігрову практику, тому в нього зараз все нормально. Так, він хоче повернутися в «Рух» і для цього наполегливо працює в оренді. 

– Твій гол у ворота «Авангарду» приніс команді важливі три залікові пункти. Дуже радів такій події?

 Звичайно, дуже добре, що мені вдалося відзначитися, але це не лише моя заслуга, це робота всієї команди. Не важливо хто забив, найголовніше – перемога. Гадаю, думати про індивідуальні досягнення неправильно, адже успіх команди – на першому місці.

– Попри забитий гол, в матчі з «Авангардом» ти отримав ще й вилучення, і команда догравала поєдинок в меншості. Сильно засмутився?

 Гадаю, я не мав бути вилучений, адже, на мою думку, друге попередження несправедливе. Так, фол в тому епізоді був, але на гірчичник він не тягнув. Попри це, коли я покинув поле мені було неймовірно важко додивлятися матч. Я бачив, що почав підвищуватися градус у грі. Розумів, що ми й могли пропустити, і я відчував на собі відповідальність. На щастя, матч завершився нашою перемогою. 

– Леонід Станіславович подякував за забитий гол?

– Він сказав, щоб я одразу забув про цей гол, адже це вже історія (Сміється).

– Якщо минулого сезону ти провів лише чотири матчі за «Рух», то у цьому ­– в твоєму активі сім поєдинків у чемпіонаті та два в Кубку України. Відчуваєш себе гравцем основного складу?

 Та ні-ні, звичайно, що ні. Тренер завжди проводить ротацію складу. Я повинен ще дуже багато працювати, адже лише через плідну працю зможу ставати кращим гравцем. У матчі з «Прикарпаттям» через мою помилку команда пропустила гол. Я дуже хвилювався за результат і плакав у роздягальні. Той матч я передивлявся щонайменше десять разів. Я дзвонив до мами, відчував, що хочу до дому, але вона мені сказала, що я маю бути сильним й боротися зі своїми слабкими сторонами. Станіславович також мене підтримав й сказав, що ми повинні більше тренуватися. Хлопці також мене усі підтримали. Це було дуже важливо для мене.

– На позиції лівого захисника ти конкуруєш з Леандро. Це не впливає на ваші відносини?

 Для мене це дуже добре, що в команді є такий досвідчений та кваліфікований гравець, як Лео. Він завжди мені допомагає у всіх питаннях, починаючи з моменту, коли я вперше приїхав до Львова. Коли грає Леандро, я завжди уважно стежу за його діями на футбольному полі й стараюся аналізувати їх. Краще починаю розуміти, що я повинен робити в тому чи іншому епізоді. Також дивлюся, як він поводить себе на тренуваннях. Надзвичайно багато вчуся в нього. Скажу вам більше: Лео для мене, як другий батько, це мій найкращий друг в команді. 

– Помічник головного тренера Іван Федик також вільно володіє португальською мовою. Це допомагає тобі краще розуміти вимоги коуча?

 Звичайно, для мене це великий плюс, що такий фахівець є в команді тому, що він мені, Ернесту, Лео і Габі завжди допоможе. Ви навіть не уявляєте, наскільки це для нас важливо. Ще ми сильно цінуємо те, що Іван Федик допомагає не лише у тренувальному процесі та під час матчу, а й у побуті. На нього можна покластися в будь-який момент, це прекрасна людина.

– З Леонідом Кучуком одразу знайшов спільну мову? 

 У мене вже був суворий тренер в Бразилії. Його звали Клебер, але Леонід Кучук – це особливий коуч. Він дуже кваліфікований та розумний. Станіславович завжди допоможе та дасть мудру пораду. Йому вдається вміло тримати дисципліну в команді, але в потрібний момент він може «розрядити» ситуацію. Я дуже хочу грати в Прем’єр-Лізі України, і коуч завжди наголошує, що потрібно діяти на полі швидко, швидко і ще раз швидко. Стараюся, як губка, поглинати все, що він говорить, аналізую власні помилки, тому, особисто для мене, Леонід Кучук – дуже класний тренер. 

– В Україну ти приїхав взимку, коли падав сніг, а на вулиці був мороз. Важко було акліматизуватися?

 Я не думав, що буде настільки холодно. Я вже їздив перед цим в Угорщину, тому сніг для мене відкриттям не став, але у Львові було неймовірно холодно. Зараз я вже готовий перетерпіти кілька тижнів такої погоди, адже зовсім скоро зможу нарешті поїхати в Бразилію.

– Ти сильно сумуєш за Бразилією?

 Дуже сильно, адже я майже рік не був вдома. Так сильно хочу побачити маму, тата й сестру, що не можу вам передати. Я одразу з команди «Баїя» поїхав в Україну, тому мене рідні вже давно не бачили.

– Розкажи про місцину, де ти народився та виріс.

 Я родом із Жакобіни. Це дуже маленьке містечко з населенням в сім тисяч людей, яке входить у штат Баїя. Мене там всі знають і радіють за мої успіхи. В Жакобіні я відома особа. На відпочинок можна поїхати у столицю штату Баїя Салвадор, адже там є чудове море. Також недалеко від мене Копакабана. У Бразилії багато чудових місцин. 

– Як розпочався твій футбольний шлях?

 В 14 років я почав грати у футбол в місті Мумбаї, яке входить у штат Гояс. Там не було професійної команди, це швидше була дитяча секція, але у моєї бабусі були певні проблеми зі здоров’ям, і я був змушений повернутися у рідне місто Жакобіну. Там не було жодної команди, а в Сан-Паулу був клуб «Діадема», куди я міг поїхати грати. На жаль, в той час склалася така ситуація, що в моєї сім’ї взагалі не було грошей.  Фінансова ситуація була настільки плачевна, що батьки не мали можливості купити мені квиток в Сан-Паулу.

– Ти все таки потрапив у «Діадему». Як вирішилася ця проблема?

 Мій батько з ранку до вечора працював на фермі, щоб утримувати сім’ю, відтак, мама одного дня пішла на вулицю збирати мені кошти, щоб я потрапив на перегляд у «Діадему». Спершу вона просила гроші в одному супермаркеті, але їй дали лише три долари. Звичайно, мама подякувала їм, але цього було мало. Я почав сильно плакати, і вона мені сказала, що зробить все для того, щоб я міг втілити свою мрію в життя. Мама продовжувала оббивати пороги магазинів, просила гроші у перехожих. Усі чимось та й допомагали. Назбирали певну суму, і я поїхав у Сан-Паулу в «Діадему».

– Ти пройшов перегляд у цьому клубі й підписав з ними контракт. Одразу повернув мамі кошти?

 В мене там взагалі не було заробітної плати. Я просто підписав контракт без жодної компенсації. Прекрасно розумів, що у мене немає шляху назад, адже мама зробила для мене все. Навіть зараз, коли я граю за «Рух» й виходжу на ігри, завжди думаю про мою маму. Та ситуація, коли вона вийшла на вулицю просити в людей гроші, завжди крутиться у мене в голові. Це мені дає велику мотивацію. 

– Як ти з бразильської «Діадеми» опинився на перегляді в угорському «Відеотоні»?

 У «Відеотоні» я був лише місяць. Це був випробувальний період для мене. Там були певні проблеми. У перший ж день я хотів повернутися до дому. Як тільки вийшов на вулицю, то у мене склалося враження, що всі на мене дивляться. Почував себе дуже некомфортно. Мені було лише 16 років, і я вперше опинився в ситуації, коли поруч не відчував турботи мами, тата. Розумів, що в Угорщині зовсім інший менталітет, інші погляди на життя. Мені було неймовірно складно. 

– Що було далі?

 Після важкого місяця у «Відеотоні» я повернувся в Бразилію і відіграв ще один сезон за «Діадему» U-17. Після цього я отримав пропозицію з футбольного клубу «Баїя»…

– «Баїя» – це команда елітного футбольного дивізіону Бразилії. Як відбувся твій перехід туди?

 До мене зателефонував президент «Діадеми» і сказав: «Збери усі речі тому, що ти їдеш в «Баїя». Я взагалі нічого не знав: ні про умови контракту, ні фінансових деталей, але в мене не було іншого виходу, адже я завжди думаю про свою сім’ю. Я зібрав усі речі й перейшов у «Баїя». Це команда з великою історією. Клуб заснований ще у далекому 1931-му році.

– Як рідні відреагували, коли дізналися, що ти потрапив у цей клуб?

 Коли люди з мого маленького містечка дізналися, що я підписав контракт з «Баїя», то у місті було свято. Всі були дуже щасливі й тішилися за мене. Я завжди мріяв грати за цей клуб. Мої батьки плакали від щастя. 

– Ти грав за юнацьку команду «Баїя»…

 Так, разом з командою «Баїя» U-20 ми двічі були чемпіонами штату. Також ми змагалися у чемпіонаті Бразилії в Північно-Східній зоні й зайняли там друге місце. У «Баїя» я вже отримував заробітну плату й завжди допомагав своїй сім’ї. Я ніколи не граю з думкою про гроші, а виключно з ідеєю допомогти батькам та сестрі. 

– Далі у твоїй кар’єрі був важливий крок, адже ти тренувався з першою командою «Баїя», яка виступає в бразильській Серії А. Було дуже складно?

– З командою U-20 ми мали грати у чемпіонаті Бразилії серед юніорів, де беруть участь майже сто найкращих клубів зі всієї країни, але мене на той чемпіонат не заявили тому, що президент сказав, що я маю тренуватися з головною командою. Я був шокований, коли вперше потрапив на тренування основної команди: гравці все робили швидко, знали, хто в якій зоні має бути, знали, коли потрібно накривати свого опонента, а коли ні. Але мені було не так й складно, адже мені майже всі гравці допомагали. Вони розуміли, що я молодий і потребую цієї підтримки.

– Хто в той час був першій команді «Баїя» з відомих футболістів?

 Там було багато гравців високого рівня. Звісно, не такого штибу, як Неймар, але там був Зе Рафаел, який зараз виступає за «Палмейрас», Мойзес, який досі грає лівого захисника за «Баїя». До слова, Мойзес мені дуже сильно допомагав у той час.  Ще в команді був Артур, який нещодавно грав за збірну Бразилії U-23.

– Чому не вдалося закріпитися в головній команді?

– Коли я тренувався з першою командою, то у мене залишалося ще місяць контракту з клубом. Я знав, що вони не будуть зі мною продовжувати угоду. Гадаю, керівництво клубу спеціально мене на місяць відправили у розташування головної команди, адже після цього агент мені сказав, щоб я зібрав речі, адже лечу в Україну. Я був шокований таким розвитком подій. Мені лише сказали, щоб я тепло одягнувся, адже там дуже холодно. 

– Ти одразу наважився змінити континент?

 Мама тієї ж хвилини подзвонила до мого агента й почала розпитувати, наскільки конкретна пропозиція з України, навіщо робити такий крок, які там умови. Було дуже багато запитань. У нас було кілька зустрічей, на яких були присутні мама, агент та мій друг Ізмар, який розуміється у футбольних питаннях й завжди мені у всьому допомагає. На цих зібраннях мені розповіли про «Рух». Сказали, що це дуже серйозна, амбіційна команда. Мене повністю влаштували фінансові умови. Також повідомили, що не лише я буду з Бразилії. Висновок був таким: якщо я хочу прогресувати, то на таку пропозицію потрібно погоджуватися.

– Ти всім задоволений у «Русі»?

 Так, дуже. Тут умови рівня команди найвищого дивізіону. До речі, про Леоніда Кучука мені говорили ще в Бразилії, що це дуже серйозний висококваліфікований тренер. Я ні на секунду не шкодую про те, що потрапив у «Рух». Я – щасливий, адже в Україні росту, як футболіст. Відчуваю себе професіоналом не лише на полі, а й поза ним: правильне харчування, професійне відновлення, унікальні тренування.

– Знаю, що ти добре товаришуєш з Вітао, який захищає кольори донецького «Шахтаря»…

– Так, він переважно грає за молодіжну команду «гірників». Коли я виступав за юніорів «Баїя», то грав проти нього. Насправді, зараз ми вже рідше спілкуємося, а коли були в Бразилії, то досить часто розмовляли.

– Сіднею, у Львові дуже багато красивих дівчат. Вже пригледів собі якусь панянку?

 Так, у вас справді красиві дівчата, але моє серце зайняте. Я маю дівчину. Їй неодноразово розповідав, що тут дуже красиве місто і привітні люди.

– Як ти проводиш свій вільний час?

 Полюбляю пограти в Play Station, піти на шопінг у торгові центри. Інколи можу щось почитати. Зараз, наприклад, смакую літературою бразильського автора. Книга про те, як змінюється життя людей в період з п’ятнадцяти по двадцять років. Також дуже часто переглядаю наші ігри або матчі майбутніх суперників.

– Знаю, що ти також дуже любиш танцювати…

 Оо, так. Часто слухаю ритми самбо або ж акустичні мотиви й не можу себе стримати. 

– Зі своїм другом Русланом Марушкою танцюєш в апартаментах?

 В номері так, але йому це погано вдається. Він не вміє танцювати. Мені конкуренцію в танцях може скласти хіба що Ернест (Сміється).

– Коли ти забив свій перший гол за «Рух» у матчі проти «Черкащини» не хотів танцювати?

 Я хотів підбігти до Леоніда Кучука, сильно обійняти його і сказати: «Дякую», але не було на це часу, бо на мене накинулися партнери по команді. 

– Як гадаєш, як би відреагував Станіславович?

 Він би сказав: «Що з тобою? Чому ти дякуєш?» (Сміється).

– Наступний суперник в чемпіонаті луцька «Волинь». Як триває підготовка до галицько-волинського дербі?

 Я прекрасно усвідомлюю, що це дербі. Вся команда готується до дуже складної гри. Особливого значення додає той факт, що, як для нас, так і для «Волині», це протистояння має дуже важливе значення. Цього тижня ми багато працюємо. Після перемоги над «Балканами» коуч сказав, щоб ми одразу забули про цю гру. Нас почали налаштовувати на важке протистояння з лучанами. 

– Зараз на «Рух» чекає дуже важкий відрізок у чемпіонаті перед зимовою перервою. Готові віддати останні сили?

 Так, звичайно. З нашим тренером не можна розслаблятися в жодному разі. Він одразу це помічає й наголошує нам кожного дня, що потрібно багато працювати. Залишилося ще чотири поєдинки. Наша команда дуже сильна, ми поважаємо кожного суперника, але «Рух» в кожному матчі має грати лише на перемогу.

Підписатися

Для ексклюзивних пропозиції

та останніх новин

Зворотній зв'язок

Контакти